Іолана Тимочко, Порожнеча хапає тебе за руки

Порожнеча хапає тебе за руки і просить їсти, 

очі у неї – наче в кота зі «Шрека». 

Вона, як нахабна дурепа чи, може, грабіжник, 

скорочує відстань і тягне тебе 

до пекла. 

Вона виїдає нерви, коли все добре, 

і вчить напиватись так, щоб не пам’ятати 

ні дня, у якому вхопила тебе за горло, 

ні неба над головою, 

ні навіть правди. 

І ти відчуваєш її під ребрами, наче ножик – 

вранці, коли годуєш скажену кішку, 

ввечері, коли падаєш, переможений, 

на порожнє, але ще тепле 

подружнє ліжко. 

Її очі – котячі, і голос – неначе музика – 

це не виправдання для характеру твого мишачого, 

бо такі, як вона, не бувають хорошими друзями, 

бо такі, як вона, дико прагнуть 

до самознищення. 

Але ти відчуваєш потребу у ній, як в наркотику – 

бо занадто боїшся рухатися і змінюватись, 

викидати скелети і міллю поїдену ковдру 

з ліками, що не рятують 

від безнадійності. 

На авто і трамваях, Хрещатиках і Троєщинах, 

із очима кота і голосочком праведника, 

вона хоче, щоб ти почувався нещасним і немічним, 

у вагонах метро вростає у тебе 

на́мертво. 

Ну, а потім хапає тебе за руки і просить їсти – 

заливає у тебе все, що горить і ллється. 

Так, ця нахабна дурепа буває різною… 

Вижени її з серця!