Нічого не хочу, ти знаєш, зовсім нічого,
хіба що дощем розмити знесилену втому
безсовісно розфасовану в тіні зникомі
й в горіхи, проколоті дзьобом ворони
Нічого не треба, знаєш, усе приймаю
спокійні краплини, до купи зібравшись в зграю,
освячують небо, мандрують від краю до краю,
неначе забули щось, а тепер шукають...
Нічого не хочу молоти, душити, лаяти,
тлумачу бездонні сни, та чомусь неправильно
і лупить квапливий час, ніби сталевий маятник,
а я, дурко, усе починаю заново...
Комментариев нет:
Отправить комментарий